фото Громадського радіо. Руслана Панухник

18 червня у Києві пройшов КиївПрайд. Перебіг події обговорюємо в ефірі Громадського радіо з членкинею оргкомітету КиївПрайд-2017 та виконавчою директоркою громадської організації КиївПрайд Русланою Панухник.

Андрій Куликов: У радянські часи побутував такий вислів: «Я відчуваю повне і глибоке задоволення». Наскільки ви задоволені, Руслано, сьогоднішнім перебігом і наслідками КиївПрайду?

Руслана Панухник: Ну загалом можу сказати, що ми задоволені, незважаючи на перепони, які були у нас на шляху. Марш все-таки відбувся за великої підтримки учасників та учасниць, людей було значно більше ніж минулого року.

Андрій Куликов: А більше ніж ви розраховували?

Руслана Панухник: Наразі у нас немає конкретних ще даних, ми збираємо інформацію. Учасниць та учасників рахували спостерігачі, рахувала поліція, я ще не бачила відео з дронів, щоб можна було приблизно порахувати. Але поліція визначила, що це було близько 2,5 тисяч, але мені здається, що там було більше людей, по моїх відчуттях людей було в два рази більше ніж минулого року, тобто десь близько чотирьох тисяч. Ми розраховували на п’ять, і я думаю, що це достатньо хороший результат цього року.

Сергій Стуканов: Ви сказали, що не зважаючи на опір та різні перешкоди, Марш рівності відбувся. Хто намагався перешкодити? Оцей рівень перешкод, він був більшим ніж ви очікували, чи навпаки, слабшим?

Руслана Панухних: Минулого року у нас взагалі не було нікого, хто стояли в нас на шляху, на шляху Маршу. Цього року людей було достатньо, що нам довелось в останні хвилини змінити сам маршрут, тобто піти в інший бік, аби просто оминути ці сутички, яких не можна було б уникнути.

Сергій Стуканов: А чи правоохоронці було готові до того, що ви підете іншим шляхом і там забезпечувати спокій?

Руслана Панухних: Ну звичайно, як ви бачили, результатом було те, що Марш відбувся мирно, ніхто не постраждав під час Маршу, і всі заходи безпеки були на тому рівні, на який ми очікували.

Андрій Куликов: Я і багато моїх колег, знайомців були добре обізнані і з підготовкою КиївПрайду і з проблемами, які могли виникнути довкола нього, але мені здається, що все-таки рівень поінформованості в Києві, я не знаю як в інших містах України, був  малий. Один приклад: от я користуюся щодня метро. І там були розвішені оголошення, і лунали оголошення, що станція метро Палац спорту і Площа Льва Толстого імовірно будуть закритими на вхід і вихід пасажирів у зв’язку з проведенням масових заходів. І жодного слова про те, який це масовий захід, ну хоча б назву скажіть. Оце на вашу думку, Руслано, чому? Тому що соромляться казати КиївПрайд? Чи, можливо, і ви не дуже заціплені в тому, щоб більше людей про це знало?

Руслана Панухних: Ми зацікавлені в якнайбільшому поширенні інформації. Я думаю, що саме таке формулювання визначилося, тому що, як ви знаєте, у будь якому випадку, коли оголошується щось на державному рівні, то ніколи не говориться: «Станцію метро ми перекриємо, тому що відбувається матч такий то чи такий то

Андірй Куликов: Кажуть

Руслана Панухних: Кажуть? А, тоді треба буде проговорити наступного разу.

Андрій Куликов: Так, бо мені досить дивно було, жодних офіційних заборон на те, щоб вимовляти КиївПрайд нема, а багато людей можуть подумати: а що це? І знаєте, це уже припущення, але коли про щось не говорять вголос, то у людей може виникнути така реакція: ага, як не говорять значить це щось не те.

Руслана Панухних: Хоча я бачила плакат, який висів в метро про те саме рішення, і він був з райдужним оформленням, там було написано про Марш рівності.

Андрій Куликов: Ну чудово. У будь-якому разі, іноді буває, що люди бачать те, що вони хочуть бачити. Можливо, я побачив і почув лише такі оголошення. Руслана Панухник, виконавчий директор ГО КиївПрайд і членкиня оргкомітету КиївПрайд 2017 побачила інше. Зараз таке запитання: от спробуйте для всіх слухачів програми «Громадська хвиля» зараз сформулювати, що для вас КиївПрайд? Не громадська організація, а подія?

Руслана Панухник: Для мене особисто, як і для багатьох, я думаю, моїх колег та колежанок, КиївПрайд як подія є один з найважливіших і найвдаліших інструментів підвищення видимості ЛГБТ спільноти в Україні, як майданчик чи платформа для того, щоб піднімати дискусії щодо питань, які хвилюють ЛГБТ спільноту, щодо питань з якими стикається і намагається боротися ЛГБТ спільнота в суспільстві, щодо того, як ми можемо покращити ситуацію, вирішити ці питання.

Сергій Стуканов: Прорватися крізь кордони під час руху насправді було достатньо важко тим, хто намагався завадити КиївПрайду. Ми знаємо що понад 5000 поліцейських в центрі столиці захищали людей. А от на стадії, коли люди починали вже розходитися чи роз’їжджатися якраз можна було і очікувати нападів. Чи задоволені ви тим, яким чином саме ця стадія була виконана? Я знаю, що учасників Маршу, які, наприклад, сідали на станції метро Льва Толстого, доїжджали до кінцевої, там навіть забирали спеціально автобуси.

Руслана Панухник: Автобуси забирала з метро Льва Толстого і відвозили також в інше місце. На жаль цього року випадків, коли нападали на учасників та учасниць Маршу рівності більше ніж минулого року. Минулого року ми знаємо лише про один такий випадок. На разі нам відомо уже про п’ять, і я хочу скористатися можливістю і закликати усіх слухачів та слухачок Громадського радіо, які брали участь у цьогорічному Марші рівності, все-таки більше думати про свою безпеку, по можливості не покидати безпечні місця, квартири, не виходити гуляти сьогодні ввечері, тому що дуже багато наших опонентів є незадоволені таким результатом, тобто успіхом Маршу рівності, тобто вони будуть шукати помсти на вулицях міста, вони будуть влаштовувати сафарі так звані, що підвищує небезпеку сьогоднішнього вечора.

Сергій Стуканов: Руслано, ви сказали про 5 випадків, чим вони закінчилися?

Руслана Панухник: Чотири з цих випадків – це людей побили, п’ятий – це коли на людину просто напали, намагалися відібрати браслет райдужного кольору, говорили певні погані речі. Але це було в закладі громадського харчування, тому там було дуже багато людей і вони відбили його.

Сергій Стуканов: Хочеться мені трохи відійти від параду, тому що сам парад, сама демонстрація позиції про те, що в Україні як в Європейській країні кожна людина мусить мати можливість виявляти свою ідентичність, це надзвичайно добре, ви правильно сказали, що це інформаційно вивищує цю тему, привертає до неї увагу, але все-таки, що стосується щоденного забезпечення прав представників ЛГБТ, на законодавчому рівні сьогодні в Україні це вкрай погано відображено. Чи планує ваша організація, чи подібні інші організації, на найближчий час, найближчі роки просувати тему і законодавчо врегульовувати це питання?  

Руслана Панухник: Щонайменше, таким базисом від якого ми відштовхуємось наразі, я думаю зі мною погодять представники і представниці усіх ЛГБТ організацій в Україні, це Національна стратегія з прав людини до 2020 року, яка має також прописаний план дій, який включає в себе багато пунктів щодо тематики ЛГБТ, починаючи від розробки законодавства щодо цивільних партнерств. Також певні поправки в законодавство з приводу тих самих публічних акцій, права на мирне зібрання. Також в нашому порядку денному трудовий кодекс, у який в 2015 році з великими зусиллями громадськості, громадських правозахисних організацій було внесено заборону дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Наразі готується до голосування новий проект трудового кодексу в якому цього не має. Це також для нас є важливим питанням. Національна стратегія також включає законодавство про злочини на ґрунті ненависті, що є надзвичайно важливим для України. Що ми бачимо зараз? Нападають на людей тільки тому що вони чимось не подобаються або просто прийшли на Марш рівності.

Сергій Стуканов: А якщо взяти Верховну Раду України, де у нас 450 депутатів чи менше, оскільки не було виборів в Криму, вони представляють думку українців. Українці в цьому питанні насправді достатньо консервативні на даний момент, а що стосується депутатів? Вони вже готові здійснювати ці зміни в законодавстві?

Руслана Панухник: На жаль невелика частина депутатів готові з нами говорити, вони готові радитися і консультувати з громадськістю щодо цих питань. Ми готові з ними співпрацювати, надавати будь-які експертні висновки щодо певних законодавчих актів чи навіть розробляти їх. Я думаю, що з кожним роком таких депутатів стає все більше, тому що вони розуміють, що права людини, права ЛГБТ – це отой лакмусовий папірець демократичності і європейськості, яких обрала Україна.

Сергій Стуканов: Було б добре, аби ми дочекалися в українському парламенті депутатів, які би одним зі своїх провідних завдань вважали саме досягнення законодавчого врегулювання прав представників ЛГБТ спільноти. Повертаючись до Маршу рівності, які не ЛГБТ організації сьогодні долучилися до організації цього заходу і допомагали, підтримували?

Руслана Панухник: Цього року ми під час підготовки Прайду проводили декілька зустрічей із широким колом громадських організації, котрі займаються, в тому числі, правозахистом, котрі не займаються ЛГБТ як конкретною тематикою. І таких організацій було достатньо багато, мені здається десь по 30 на кожній зустрічі. Цього року в нас була ціла колона організацій, які займаються питаннями ВІЛ/СНІД і профілактики. Це були організації широкого правозахисного профілю, організації, які займаються питанням людей з інвалідністю, питаннями етнічних меншин, недискримінації і протидії злочинам на ґрунті ненависті і мови ворожнечі. Також у нас було потужна підтримка міжнародних організацій такі як Freedom House, Amnesty international, ціла колона усіх агентств і програм ООН.

Сергій Стуканов: Ну і ми знаємо, що посли деяких країн так само взяли участь у цьому Марші і в цій ході, ну і також були залучені представники інших міст. Яка ситуація в інших частинах нашої країни із сприйняттям цих європейських цінностей, ну і зрештою, за вашими підрахунками, скільки учасників з інших міст приїхали сьогодні в столицю, щоб взяти участь в ході?

Руслана Панухник: Я знаю, що учасників з регіонів було справді дуже багато, що вони збиралися великими групами, мало не наймали автобуси аби приїхати в Київ на Прайд. Кількість їх значно зросла з минулого року. Точну кількість як і кількість учасників та учасниць Маршу сказати не можу, але це було відчутно. Ми знаємо, що в Україні є Одеса Прайд , який відбудеться в серпні цього року. Інші регіони – ситуація різниться, і різниться дуже кардинально. Ми можемо згадати лише події травня цього року в Запоріжжі і в Харкові, коли на учасників та учасниць акцій на захист прав ЛГБТ або загально широких форматних акцій щодо недискримінації було здійснено напади під час акцій, або після акції, або акцію було зірвано. Тому ситуація залишається все одно дуже не стабільною.